Podcasts

L’objectif de Poutine est clair : utiliser le président américain comme complice, conscient ou pas, pour forcer l’Ukraine à des concessions territoriales et la faire capituler. La rencontre, qui devait être celle de la « poursuite de la paix » à Anchorage a tourné à l’« humiliation auto-infligée » pour Washington, sans la moindre contrepartie. Fasciné par l’ancien officier du KGB, Trump lui a offert une légitimation spectaculaire sur le sol américain. Si le pire, un « Yalta de l’Arctique », semble pour l’heure avoir été évité, les dirigeants européens sont attendus à la Maison-Blanche de soir pour tenter de raisonner un président qui a conseillé à l’Ukraine d’« accepter le deal » en convoquant Zelensky dans le bureau ovale, seul, pour mieux le faire fléchir.

Putin’s objective is clear: to use the US president as an accomplice, whether conscious or not, to force Ukraine to make territorial concessions and capitulate. The meeting, which was supposed to be about ‘pursuing peace’ in Anchorage, turned into ‘self-inflicted humiliation’ for Washington, without any concessions in return. Fascinated by the former KGB officer, Trump offered him spectacular legitimisation on American soil. If the worst, a ‘Yalta of the Arctic’,[1] seems to have been avoided for the time being, European leaders are expected at the White House this evening to try to reason with a president who advised Ukraine to ‘accept the deal’ by summoning Zelensky to the Oval Office, alone, to better make him bend, who will then be joined by several leaders who have come to support him. What Europeans should remember is that they are in a position of strength, as historian Françoise Thom pointed out in an article published in Le Monde,[2] because Russia is economically dependent on Europe. However, these leaders must prove themselves equal to the task, unlike their predecessors in Munich. This would be an excellent start for the ‘new diplomacy’ referred to yesterday by Emmanuel Macron. After the fine words, it is now time to take action by supporting Ukraine and thwarting such a crude and despicable trap set by a country that we still want to believe is our ally.

Putins Ziel ist ganz klar: Er will den amerikanischen Präsidenten als willigen oder unfreiwilligen Komplizen benutzen, um die Ukraine zu territorialen Zugeständ-nissen zu zwingen und sie zur Kapitulation zu bewegen. Das Treffen, das eigentlich der „Fortsetzung des Friedens” in Anchorage dienen sollte, wurde für Washington zu einer „selbstverschuldeten Demütigung” ohne jegliche Gegenleistung. Fasziniert von dem ehemaligen KGB-Offizier, verschaffte Trump ihm auf amerikanischem Boden spektakuläre Legitimität. Wenn das Schlimmste, ein „Jalta der Arktis”, scheint vorerst abgewendet, werden die europäischen Staats- und Regierungschefs heute Abend im Weißen Haus erwartet, um einen Präsidenten zur Vernunft zu bringen, der der Ukraine geraten hat, „den Deal zu akzeptieren”, indem er Selenskyj allein in das Oval Office bestellte, um ihn besser unter Druck zu setzen, der anschließend mehrere Staats- und Regierungschefs traf, die gekommen waren, um ihn zu unterstützen. Die Europäer sollten sich daran erinnern, dass sie sich in einer starken Position befinden, wie die Historikerin Françoise Thom in einem Artikel in Le Monde,[2] betont hat, da Russland wirtschaftlich weitgehend von Europa abhängig ist.

Мета Путіна очевидна: використати американського президента як свідомого чи несвідо-мого спільника, щоб змусити Україну піти на територіальні поступки і капітулювати. Зус-тріч, яка мала бути «продовженням миру» в Анкориджі, перетворилася на « самоприниження » для Вашингтона, […]

На тлі кремлівського лідера американська дипломатія виглядає як «п’яний човен». Трагікомічним прикладом цього став саміт в Анкориджі. Дональд Трамп, який з дивною наївністю хвалився, що може зупинити війну за 24 години, потрапив у пастку, яку йому підготував Володимир Путін. Останній, холоднокровний стратег і прихильник «техніки салямі», що полягає в тому, щоб розчленувати свою жертву по шматочках, зумів скористатися марнославством і короткозорістю свого американського колеги. Репортаж Лори Мандевіль, спеціальної кореспондентки Figaro в Анкориджі, є одним з найкращих аналізів, що ілюструють цю «дипломатію приниження». Щоб краще зрозуміти мету, яку переслідує кремлівський стратег, варто прочитати статтю Лори Мандевіль і звернутися до аналізу Франсуази Том у Le Monde, який доповнює картину.